Усе починається з незначних, на перший погляд, речей. Випадкові фрагменти днів, запахи, звуки, обличчя людей, уривки розмов, фотографії. Ми можемо забути про день народження друга, але ми чомусь зберігаємо в пам’яті деталі, які колись були для нас особливими.
 
Ще з дитинства пам’ятаю атмосферу гримерок. Там завжди було мало місця і багато людей, безліч розкиданих речей, серед яких важко було знайти щось своє, усі постійно щось питали, сміялися, нервували, губили та знаходили… Часто виступаючи на сцені, я полюбила це місце на все життя. Як і ті особливі відчуття за кулісами. І коли вже потім у дорослому віці я припинила виступати, через певний час я раптом відчула… голод. Так, я зрозуміла, що дуже сумую за тими враженнями та емоціями, які отримували від перебування на сцені.

А ще пам’ятаю, як у дитинстві обожнювала гортати книжки та виконувати вправи зі старих підручників російської мови ще радянського зразка. Моя бабуся працювала бібліотекарем, тому в нас цих книжок завжди було повно – на будь-який смак і зміст. Тому не дивно, що згодом усе це вилилося в любов до букв і паперових сторінок загалом, і що в підсумку я обрала собі за професію журналістику. Усе бере свій початок звідти, з тих найперших спогадів і захоплень…
 
У житті дуже важливо отримувати задоволення від того, що ти робиш. А надто – якщо це стосується щоденних справ. Можна не любити якісь предмети чи пари в університеті, але коли потім й робота не приносить жодного задоволення, значить на певному етапі життя ви звернули кудись не туди. Усе починається з любові. І перш за все – з любові до самих себе. Це відома істина, однак як же важко буває її дотримуватися. Якщо ти сам себе не любиш, чому тебе повинні полюбити інші? За що? За які такі гарні якості, коли ти вважаєш, що їх у тебе немає? Або чому глядачеві повинен подобатися виступ артиста, якщо той сам не отримує задоволення від того, що робить? Такі речі, на перший погляд, буває важко вловити, а з іншого боку – на підсвідомому рівні вони зчитуються дуже добре. Артист, який виступає на сцені, як правило, підкорює не своїм талантом чи технікою. Важливо, не те, що він робить, а ЯК він це робить, наскільки віддається своєму виступові. Якщо артист випромінює яскраві емоції, вони передаються глядачеві, який наповнюється ними і від них заряджається.
 
Задоволення емоцій – це задоволення голоду. Іноді ми плутаємо голод фізичний з голодом вражень, відчуттів. Нам може здаватися, що ми хочемо їсти, а насправді ж нам не вистачає чогось іншого – наприклад, душевної розмови з близькою людиною, ніжних обіймів або просто взаємності. Самотність – це також найсправжнісінький голод. Людині бракує чогось дуже важливого і вона намагається заповнити порожнечу різними кулінарними смаками, в той час, як їй банально не вистачає любові, розуміння та підтримки.
 
Любов та голод – це два поняття полярні й водночас тотожні одне одному. Фрідріх Шиллер казав, що вони правителі світу. І з цим важко не погодитися. Коли ми закохані, в нас з’являються крила, завдяки яким ми здатні на будь-які подвиги. Коли ж голодні – ми стаємо безсильними, адже їжа дає нам силу та енергію. Якщо людині вистачає любові та їжі – це вже достатня умова для щастя. Тож піклуйтеся про задоволення не лише фізичного, але й емоційного голоду. І обов’язково знайдіть у своєму житті те, що ви будете по-справжньому любити!




Далі...


Далі...


Далі...