Вероніка Дорош: перша пісня була написана в 14 років

Вероніка Дорош – фіналістка шоу «Голос Країни» та переможниця шоу «Битва Хорів» займається своєю справою все життя і прагне досягнути ще більших висот.
 
З самого дитинства ти ходиш до музичної школи, отримала відповідну освіту, але все це було поза телебаченням. Що підштовхнуло тебе піти на шоу?
Напевно, кожна творча людина, яка прагне чогось досягти, хоче, щоб її показували по телевізору. Незважаючи на це, в мене було не таке завдання. Для мене шоу – це досвід, це величезна команда людей, які працюють на тебе одного. З кожним шоу досвіду стає більше, з’являється більше корисних знайомств і зв'язків. Мій перший проект – це «Голос Країни». Чому я на нього пішла? У цей час він був найпопулярнішим серед вокалістів. Та й у другому сезоні брав участь мій молодий чоловік на той час, і я бачила в цьому сенс. Хотіла потрапити саме до Олега Скрипки. Я була дуже задоволена і рада, незважаючи на досить невеликий шлях у проекті.
 
Пам'ятаєш свій перший у житті виступ?
Я з 4-х років виступала у складі хору і тому погано пам'ятаю той час, це було давно (сміється). Хор – це відмінна сходинка в житті співака. Це робота в колективі. Ми багато гастролювали протягом 6 років.
 
Але повертатися до хору не хочеш?
Ні, звичайно. Я згадала, що таке хор, коли потрапила на шоу «Битва хорів» до Руслани Лижичко, і, звичайно, після довгих років для мене це був дуже приємний спогад. Коли ти співаєш на сцені один, ти відповідаєш тільки за себе одного, а коли це колектив – ти відповідаєш за кожного. І будь-яка твоя лажа щось псує і підводить усіх.

Ти сама пишеш пісні. Якою була твоя перша пісня?
Моя перша пісня була написана в 14 років, називається «Біжи». У музичній школі я займалася з педагогом, вона вела в мене сольфеджіо. Можна сказати, це вона підштовхнула мене написати пісню.

Перший млинець не вийшов грудкою?
Ні, не вийшов (усміхається). Вона, звичайно, не настільки глибока, як ті пісні, які я пишу зараз, тому що вік накладає свій відбиток. Але все одно на моєму сольному концерті вона ввійшла в програму.
 
Плануєш ще сольні концерти?
Планую. У мене День народження 7 листопада. У цьому році я брала участь у багатьох днях народженнях артистів і вирішила, що, напевно, на 21 рік потрібно зробити якесь таке свято. І що може бути краще, ніж провести його на сцені в колі друзів і знайомих артистів?

У своїх інтерв’ю ти чітко розрізняла поняття мрії та мети. Що для тебе мета і мрія?
Мрія – це щось таке абстрактне. Щоб мріяти, не потрібно докладати ніяких зусиль. А от щоб досягати мети, ой-ой-ой як потрібно працювати. І тому я не люблю, коли запитують, про що я мрію. Я ставлю мету. Якщо я поставила мету, то в мене вже немає іншого виходу. Мені треба до неї йти. Не всі цілі швидко досягаються, але багато здійснилося. Я кожен Новий рік пишу собі список цілей на рік. У минулому році з 15-ти здійснилися 12-ть. У цьому році список більше – 30 або 40 пунктів. Протягом року я не заглядаю в список і в кінці року звіряю, чого досягла, а чого – ні.

 
Не лякають труднощі? Багато труднощів збуджують інтерес чи для тебе коли все просто – спокійніше?
Ну, звичайно, спокійніше без труднощів (усміхається). Але цікавіше, коли вони є, і вдвічі приємніше, коли можеш собі довести, що ти щось можеш, що ти народився для цієї професії. Особисто в мене ніколи не було сумнівів чим займатися по життю. Я з самого дитинства ходила в музичну школу. І навіть не уявляю себе на іншому поприщі.
 
Був переломний момент, коли хотілося все кинути?
У цьому плані в мене скоріше чоловічий характер, і такого не буває. Іноді хочеться видихнути і змінити обстановку, побути пару днів у повній самоті й тиші. Але щоб опускати руки – ні, такого зі мною не було. Бувають просто розчарування в людях, які роблять нехороші речі – в плані професії. Часто розчаровують своїм безладним підходом до справи. Замість того, щоб зв'язуватися з людьми, які наобіцяють золоті гори, мені простіше зробити все самій.
 
Яку б єдину пораду ти дала своїй дитині?
Ніколи не слухай тих, хто говорить у тебе за спиною.
 
 




Далі...


Далі...


Далі...