Роман Бахарєв з Bahroma: «Мені казали, що пісні – це не моє»

Журнал «Я СТУДЕНТ» зустрівся з Романом Бахарєвим – солістом і гітаристом популярного поп-рок гурту Bahroma.

Чому ти вирішив займатися музикою?
Я вирішив це ще в дитинстві. У нас був магнітофон, і тато записував різноманітні треки, альбоми. Часто збиралася компанія, завжди була гітара, й ми разом співали пісні. В якийсь момент я зрозумів, що просто закохався в музику. Я не хотів гуляти, грати в м'яча з друзями, я просто сидів удома, вмикав магнітофон і насолоджувався піснями.

Розкажи про своє навчання в університеті.
Я закінчив гірничий технікум із червоним дипломом, й одразу вступив на третій курс Донецького національного технічного університету. Після закінчення ВНЗ я вирішив навчатися в Київському інституті музики ім. Р.М. Глієра. Але на той момент там уже закінчили прийом студентів, і друзі порадили обрати Київський національний університет культури і мистецтв. Я так і зробив, тому на даний момент маю дві вищі освіти.

А сам плануєш викладати?
Так, я уже вчитель – викладав у сучасній школі Open Art Studio. Випускницями цієї школи є дівочий поп-гурт Open Kids – я пишаюсь тим, що мав честь і можливість бути їхнім вчителем. Також викладав гітару та вокал, і, можливо, повернуся до цього в майбутньому.

Хто із зірок є твоїм прикладом?
Пі Джей Гарві, Том Йорк.

Звідки ти береш натхнення для пісень?
У кожної пісні є своя історія – «пустих» творів у мене немає. Моє натхнення – близькі люди.

Чи були у твоєму житті так звані «переломні моменти»?
Так, декілька. Один із них трапився зовсім недавно, але про нього я говорити не хочу. А от щодо доленосних рішень – я мав їхати до Санкт-Петербурга, щоб навчатися на воєнного лікаря. Уже зібрав усі документи, але в останній момент музика перемогла, і я вирішив стати музикантом. Батьки мене підтримали. Ще одним переломним моментом стала розмова з хлопцем, який був для мене авторитетом. Мені було 13, я тільки починав писати власні пісні. Я прийшов у студію, почав співати, і він сказав: «Пісні – це не твоє». Мене це так зачепило, що я прийшов додому й до ранку грав на гітарі, співав свої пісні. Саме це підштовхнуло мене стати кращим і сильнішим.

Чи боїшся ти не сподобатися публіці?
«Я ж не торт, щоб всім подобатися». Тому в мене ніколи не було бажання всім сподобатись чи не сподобатись. Хочу тільки одного: вийти й «порвати» сцену.

Як ставишся до критики?
Нормально. Я вже звик до неї, тому якщо мені не подобається те, що я чую – то просто не звертаю уваги. Але коли звучать конструктивні пропозиції, з якими я погоджуюся, то залишається лише подякувати людині й зробити певні висновки.

Чи задоволений ти собою?
Ні, у мене є певні недоліки. Наприклад, непунктуальність. Ще не надто люблю свій м’який характер. 

Як ти організовуєш свій час?
У мене є менеджер, оскільки я завжди маю багато справ. Інколи в мене бувають дні, коли я хочу відпочити від усього: тоді я вимикаю телефон і просто сплю.

Кажуть, що в житті необхідно спробувати все. Погоджуєшся з цим твердженням? Є речі, які ти б не спробував?
У 16 років я погодився б із цим висловом, але зараз розумію, що є речі, які робити не варто. Наприклад, не потрібно брати в руки зброю. Звісно, коли тебе б’ють, обов’язково треба дати відсіч. Але якщо є можливість уникнути конфлікту, необхідно застосувати дипломатію й домовитися.

На твою думку, необхідно ставити «грандіозні» цілі й досягати їх протягом довгого періоду часу чи обирати невеликі, але ті, які можна швидко досягти?
Однозначно перше. Спочатку ставиться «понад-ціль», яка потім розбивається на менші цілі. Коли досягаєш їх – досягаєш і своєї мети.

Які в тебе творчі плани?
Амбітні. Записати «супер-альбом» – тобто такий, в якому тобі буде не соромно за кожну ноту.

Що робить тебе сильнішим?
Моя віра в себе і в те, що я роблю.




Далі...


Далі...


Далі...