Юлія КРУПІЧКО: кар’Юристка, яка обожнює фотографуватися



Юристка

Юлія КРУПІЧКО

Не бачу нічого поганого, якщо в людини є дві освіти

Чи пам’ятаєте ви свої дитячі мрії? І чи здійснилися вони? Навіть якщо не здійснилися, усе ще може бути попереду. Так сталося з героїнею нашого червневого номера. Журнал «Я, студент» втілив у життя давню мрію Юлії Крупічко – потрапити на обкладинку глянцевого журналу!

Моїм великим захопленням і улюбленим хобі є фотографія. Я дуже люблю фотографуватися і з дитинства мріяла бути фотомоделлю. Але в силу обставин життя скоригувало певним чином ці плани, тож довелося обрати іншу сферу і трудову діяльність. Батьки не дуже поділяли мої прагнення та любов до модельного бізнесу, тож, маючи певні важелі впливу, переорієнтували на інший напрямок, більш серйозний. Але в якості хобі любов до позування залишилася – обожнюю влаштовувати тематичні фотосесії та згадувати про свої мрії.

Якою була ваша найцікавіша фотосесія?

Це був образ дівчини-принцеси – у мене була просто надзвичайної краси лілова сукня. Зйомка відбувалася у фотостудії, в шикарному залі у стилі барокко. Емоції тоді просто зашкалювали, і навіть потім я ще два дні ходила в замріяному настрої.

З огляду на ваш приклад, як ви ставитеся до того, що іноді батьки обирають за дітей їхню професію?

Я ставлюся до цього критично. Звісно, батьки дуже хвилюються за своїх дітей, намагаються обрати їм найкраще майбутнє, але моє глибоке переконання таке, що дитина повинна зробити свій вибір самостійно та незалежно. Вона формується як особистість, у неї вже є своє бачення світу. Можна їй рекомендувати, можна її консультувати, можна дуже обережно акцентувати увагу на тій чи іншій професії, але вибір завжди треба лишати дитині. Адже потім 4-5 років свого життя вона може витратити на те, що їй не подобається, а час уже не повернеш. Хочеться, щоб дитина навчалася із задоволенням, а в майбутньому свідомо докладала максимум зусиль для самореалізації на професійному поприщі. Cаме за таких обставин можливе формування висококваліфікованого спеціаліста.

Тобто навіть у 16-17 років можна зробити свідомий вибір?

Нинішня молодь дуже швидко розвивається, усвідомлює, чого хоче від життя, тож я впевнена, що вона здатна робити вибір самостійно. Навіть якщо через пару років молода особа зрозуміє, що то була неправильно обрана галузь чи спеціальність, їй все одно буде не так образливо, адже вона вирішила сама.

До того ж, змінювати професію в наш час вважається вже навіть цілком нормальним явищем…

Творчі особистості взагалі дуже важко обирають. Не бачу нічого поганого, якщо в людини є дві освіти, навіть якщо вони дуже різняться між собою. Чим більше людина всебічно розвинена, тим краще. А от зацикленість на одній сфері чи напрямку свого професійного буття нерідко сприяють формуванню вузькокваліфікованого спеціаліста, що в сучасному світі може ускладнювати процес соціалізації такої особи.

Якими були ваші студентські роки?

Я закінчувала Академію муніципального управління, юридичний факультет. Спеціальність у мене була загальна – «Правознавство». На стадії навчання я не змогла обрати, яка галузь права мені більше до вподоби. Проте процес навчання в цілому був захоплюючим та цікавим. Щодня ми стикаємося з тими чи іншими юридичними аспектами нашого буття – кожен з нас ходить до магазинів і супермаркетів, отримує чеки, обмінює чи повертає товари тощо. За таких обставин знання основ юриспруденції, навіть на поверховому рівні, дуже корисна річ у житті кожної людини. Окрім того, я усвідомлювала, що професія юриста є дуже важливою, що також надавало наснаги під час навчання. Цікаво, що згодом, після закінчення університету, я в підсумку вибрала ту галузь права, на яку в процесі навчання звертала менше всього уваги.

Чи є якийсь принцип раціонального вибору?

Насправді ніхто не може вибрати за особу, і давати якісь поради, які були б ефективними та практичними, неможливо. Це можна зробити прислуховуючись винятково до себе: проаналізувавши всі думки, зрозумівши, чого хочеться, подумавши, ким людина себе бачить у майбутньому. Тобто це аналіз внутрішнього світу та переконань з урахуванням свого інтелекту та перспектив кар’єрного  зросту.

Якими були найцікавіші моменти протягом вашого навчання?

Студентське життя настільки бурхливе, настільки різнобарвне! Найбільше мені запам’яталися моменти прощання з бакалавратом і магістратурою. По завершенні магістратури в нас була дуже красива церемонія – випуск у мантіях, із шапочками, підкидування дипломів. У той момент ми зрозуміли, що стали дорослими, саме з цього часу й почалось найцікавіше – пошук себе в суспільстві.

Сесій боялися?

Не боялася абсолютно й ніколи прискіпливо до них не готувалася. Так склалося, що я дуже легко запам’ятовую інформацію. Я могла прослухати лекцію, прийти додому подивитися-почитати певні нормативно-правові акти, конспекти чи книги того чи іншого напрямку, і досить непогано орієнтуватись у необхідному матеріалі, що надзвичайно полегшувало мої студентські будні. Я не відношуся до людей, які щось завчають. Коли студент «зазубрює» матеріал, він погано в ньому орієнтується, і коли йому починають ставити додаткові запитання, які витікають з тієї чи іншої теми опосередковано, це збиває його з пантелику. А якщо ти розумієш те, про що читаєш або говориш, тоді жодних проблем не виникає. Сесії я здавала спокійно, без нервів. Хіба що на державному бакалаврському іспиті хвилювалася за господарське право, тому що воно було мені не дуже до вподоби.

Як ви ставитеся до шлюбів у студентські роки?

Усе залежить від самої людини. Дехто у 18 років уже абсолютно свідомий, життєво мудрий, з глибокою системою цінностей. Тож якщо така людина готова створити сім’ю, то вже не одним прикладом було доведено, що можна паралельно і вести сімейний побут, і навчатися, і самореалізовуватися. Інша справа, коли людина (в основному – дівчата) розцінює шлюб як можливість нічого не робити. Особисто я з самого дитинства розуміла, що спочатку повинна стати на ноги, отримати хорошу освіту, щоб у подальшому бути гарним фахівцем. Для мене це було визначальним. Після шкільних років для мене було важливим побудувати кар’єру. Питання сім’ї також відігравало вагому роль, але я розуміла, що все повинно бути гармонійно та поступово. Я звикла великий обсяг часу приділяти своїм цілям. Тож якби в ранньому віці я створила сім’ю, то до навчання ставилася б менш відповідально, і, можливо, була б зовсім іншою особистістю, ніж є наразі.

Тобто можна сказати, що ви – карєристка?

Так, до певного часу я справді була кар’єристкою. Але зараз я вже пройшла певний трудовий шлях, маючи професійні здобутки за плечима, і починаю замислюватися і про сім’ю. Мені дуже хочеться, щоб люди створювали сім’ї усвідомлено та народжували дітей у повноцінних родинах. Тобто щоб вони розуміли, що дитина – це не іграшка, та усвідомлювали велику відповідальність за нове життя. Окрім своєї любові, ніжності, ласки, часу, ти маєш дати своїй дитині й певні матеріальні блага з метою забезпечення достойного життєвого рівня.

Наскільки ви розрізняєте поняття мети і мрії? Про що мрієте?

Звісно, це різні речі. Мрія може бути якою завгодно, а от мета найчастіше зводиться до якихось професійних здобутків. Так, на глобальному рівні мрію про те, щоб усі дітки нашої держави були здоровими та зростали в повноцінних сім’ях, адже діти – це наше майбутнє, а так хочеться щоб воно було світлим та гарним. Якщо ж говорити менш масштабно, хочеться мати щасливу родину. Метою ж є постійне самовдосконалення задля максимальної самореалізації на професійному рівні.




Далі...


Далі...


Далі...