Марія ШПАКОВСЬКА: «Викладач в Америці – друг студента»



Студентка американського університету

Марія ШПАКОВСЬКА

В Америці є можливість обирати предмети, які я хочу вивчати

Інтерв’ю з Машою ми провели… по скайпу! Ні, справа не в тому, що сучасні технології поглинули нас і нам лінь було зустрітися. Просто 9 годин різниці в часі – це вам не жарти! І ось, опів на другу ночі за київським часом, ми натискаємо кнопку «Виклик» і розмірковуємо про те, як воно: здійснити американську мрію.

Давай розпочнемо з останніх подій у твоєму житті: як ти опинилася в Америці?

Я вступила до американського університету Brigham Young University у штаті Айдахо, що на Півночі Америки. Буду навчатися тут на медсестру. В Україні в мене був ветеринарний профіль, я навчалася в Національному університеті біоресурсів і природокористування. Провчилася два з половиною роки, а в Америці вступила знову на перший курс.

Це було твоє свідоме рішення обрати саме медичний напрямок навчання?

Так, цілком. Мені завжди подобалася біологія, хімія. Єдине що, можливо, у 17 років я була не готова до роботи з людьми, але зараз зрозуміла, що це мені набагато цікавіше. До того ж, навчаючись на медсестру, я матиму більше можливостей влаштуватися потім на роботу. В Америці це респектабельна професія.

Чому твій вибір пав саме на Америку і чи розглядала ти інші країни?

Справа в тому, що я знаю англійську мову на високому рівні – володію нею достатньо, щоб успішно навчатися. До цього я також вивчала німецьку мову, і в планах у мене навіть було вступити до німецького вишу. Але це виявилося складно. А от Америка завжди мені подобалася, хотілося тут побувати, помандрувати. І от – тепер у мене є така можливість, я почуваю себе тут абсолютно вільно.

Якими були перші враження від Америки?

Двоякими. З великого мегаполіса Києва я приїхала до невеличкого американського містечка. Це було якраз перед різдвяними святами. Я заселилася до гуртожитку, де зі мною мали б жити п’ятеро дівчат, але нікого з них ще не було. Я була одна, мені нікуди було сходити, ні з ким поспілкуватися. Це було складно. Але потім я знайшла друзів, відсвяткувала новий рік з американською сім’єю – і все налагодилося.

А як щодо навчання?

Тут є можливість обирати предмети, які я хочу вивчати. Звісно, вони підпорядковуються системі: якщо я навчаюся на медсестру, є обов’язкові предмети – наприклад, анатомія та фізіологія людини. В Україні теорія і практика йшла в нас, так би мовити, єдиним предметом. Тут по-іншому. Зараз у мене йде теоретичний курс, а наступні чотири місяці я вже буду вивчати предмет практично, на прикладах. Із предметів на вибір я взяла собі курс американської писемності, де навчають, як правильно писати есе, різні документи тощо, курс історії Америки, а також філософію – у них це називається основа наук.

Чи не важко сприймати медичну термінологію англійською мовою?

Поки що не дуже складно. Я розумію про що вони розповідають, адже багато чого вже читала та проходила. Але є й різниця у термінології. Утім, в мене є доступ до всіх ресурсів, є моя сторінка в Інтернеті, де викладений весь матеріал лекцій, також я можу проходити онлайн тести для перевірки знань. Крім того, тут також існує гарна система допомоги студентам – це щось на зразок безкоштовних репетиторів. Кожен студент може прийти до бібліотеки і попросити собі такого репетитора, який допоможе розібратися в матеріалі. По суті це теж студенти, може на кілька курсів старші, але які вже проходили цю дисципліну та успішно її склали. І університет платить цим студентам за те, що вони працюють репетиторами. Така допомога дуже сприяє гарному навчанню.

Що потрібно було, аби вступити до твого вишу?

Як інтернаціональний студент, я повинна була скласти іспит на знання англійської мови. Також подавала свої бали з університету. Утім, у приймальній комісії подивилися і не прийняли мої бали, адже було неспівпадіння за кількістю кредитів. Мені запропонували вступити на перший курс – і я погодилася. Тепер буду навчатися 8 семестрів – це близько чотирьох років.

За що ти вдячна у своєму житті?

Я дуже вдячна своїм батькам, які допомагають та підтримують мене. А ще можу сказати, що мені дуже допомогло те, що я закінчила музичну школу. Тепер, навчаючись в Америці, як талановитий студент я можу отримувати стипендію, і це буде знижкою до вартості навчання. Я вже навіть встигла взяти участь у шоу талантів для першокурсників. Ми мали можливість виступити перед викладачами та іншими студентами.

А що саме ти вивчала в музичній школі?

Я граю на піаніно та на гітарі. Хочу подякувати своєму викладачеві з гри на гітарі Тетяні Петрівні Дерман. Вона стала для мене найкращим другом, це людина, яка йде зі мною по життю та зуміла багато чого мене навчити: наприклад, класичній грі на гітарі. В Америці це велика рідкість, тому що здебільшого американці грають популярні мелодії та пісні, і, хоча вони дуже люблять технічне виконання класичної гітарної музики, не так багато людей володіють цим видом мистецтва. Цікаво, що після цього талант-шоу я йшла по кампусу, а інші студенти підходили до мене, казали щось типу: «О, це ти виступала на талант-шоу? Ти так круто граєш!» Як би дивно це не звучало, але рівень музичної освіти в Україні вищий, ніж в Америці.

То ти брала з собою гітару чи знайшла її на місці?

Так, везла з собою в літаку – і це було тяжко (сміється). І сумка, і гітара... Було складно переносити все це з місця на місце. Але я змогла!

Добре хоч піаніно не довелося везти! :)

Піаніно є в моєму гуртожитку. Ми з друзями інколи збираємося і я граю. У цьому університеті взагалі дуже люблять музику та спорт. Справжнє піднесення в плані гри на піаніно в мене відбулося близько півроку тому, коли я зустріла художнього керівника ВІА «Кобза» Євгена Коваленка. Він змотивував мене та навчив грати саме ту музику, яку я хочу. Мені завжди подобався джаз, і те, що я зараз його тут граю також дуже мені допомагає. Америка – це джазова країна, і американці обожнюють джаз.

Ось ти сказала про стипендію. А саме навчання платне?

Так, платне. І це поширена практика. Можливо, є якісь винятки серед європейських країн, але в Америці все саме так. Тим більше, що я не резидент США, а іноземець, і тому повинна платити за навчання. Хоча мій університет дає можливість працювати тут, на кампусі. Зокрема мені дуже допомогло знання української та російської мов, оскільки я вже влаштувалася працювати асистентом викладача з російської мови. Української мови тут поки що немає, але, зважаючи на підвищений інтерес світу до України, можливо, скоро і з'явиться. Так що я буду працювати, заробляти гроші, і, сподіваюся, буду отримувати стипендію талановитого студента.

Як сприймають в Америці те, що ти – українка?

Дуже гарно. Тут привітні люди, багато хто чув про Україну, американці слідкують за ситуацією, переживають. У моєму університеті навчаються студенти з різних країн, і, на щастя, мені було не складно з ними потоваришувати. Викладачі також дуже відкриті, завжди допоможуть. Відносини викладач-студент будуються на дружбі. Студенти можуть навіть запитати у викладача щось про його сім’ю, про те, як він зустрів своє кохання, чи сподобався йому якийсь останній фільм. Під час навчання тут панує неформальна обстановка. Це те, чого немає в Україні.

Твоя порада студентам, які хотіли б навчатися за кордоном?

По-перше, вчити мови, бо мова дає можливість обирати країну навчання. Треба знати, чого ти хочеш і йти до цього. Якщо нічого не робити, ніхто нічого тобі не запропонує. Особисто я завжди мріяла про те, до чого зараз прийшла, і я рада, що все склалося саме так!




Далі...


Далі...


Далі...