Творча особистість

Марія БУСАРЄВА

До всього треба підходити з любов'ю!

Її звати Марія, їй 20 років. Вона навчається на юридичному факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка. Але найбільше її надихає життя та поезія.

− Як ти зрозуміла, що хочеш писати вірші? Певно, це усвідомлення прийшло ще в дитинстві?

− І так, і ні. У дитинстві я слухала вірші моєї бабусі, яка й привила мені любов до поезії. А писати я почала у дванадцять років від того, що не могла впоратись із хвилюваннями, і стала виписувати їх на папір. Але, окрім нерозділеного кохання, було ще й, якби доречніше висловитися, «гноблення з боку дорослих викладачів у школі».

− Чи відносиш ти себе до людей, яких називають коханцями долі?

− Себе? (Усміхається) Та ні! Усе, що я маю на даний момент – знання, золота медаль, виграні олімпіади і конкурси – це не те, що мені впало з неба. Я завжди знала, що мені треба працювати 24/7, аби бути успішною. Комусь у школі щастило списувати або випадав легкий білет, я ж вчилася на всі сто. Не скажу, що завчала, але точно виконувала все, що нам задавали.

− Які веселі випадки зі свого минулого ти можеш пригадати?

− Я з дитинства була дівчинкою-святом, тому цих випадків занадто багато, аби виділити якісь окремі. Із сімейної відеобібліотеки я дізналася, що любила розповідати вірші, які вивчала, і доволі часто розповідала одне й те ж саме по декілька тисяч разів! Навіть і досі пам’ятаю деякі з них.

− Чи є в тебе вірші інші поетів, які близькі серцю?

− Мене завжди дуже надихав Едуард Асадов своїми віршами. У нього є поезія «Аптека щастя», яка є достатньо іронічною. Вона описує потреби нашого суспільства. Ще є чудовий вірш Лермонтова «И скучно, и грустно». Насправді поезій багато. Шекспір в оригіналі цікавий, також варті уваги його сонети в перекладі Маршака.

− А якою мовою тобі зручніше писати?

− Я можу писати трьома мовами одночасно: українською, російською та англійською. Англійських віршів у мене написано лише три, а от українська та російська мови однакові для мене. Звичайно, мені хочеться, аби було більше якісних віршів українською мовою, щоб піднімати нашу культуру, бо це надзвичайно важливо. Але якою мовою серцю творити – я не обираю.

− Що надихає тебе на написання поезії?

− Мене надихають люди, суспільство, любов і несправедливість – тобто все те, що викликає якісь роздуми, емоції. Також мене надихає музика, розвиток, кінематограф, щодня це щось різне і щось своє, адже немає такої універсальної речі, яка надихає постійно. Надихає саме життя. Та збірка, яку я зараз готую, називається «Просто перехожий». У передмові до неї сказано: «У житті зустрічається багато людей, але всі вони перехожі, так чи інакше, у нашому житті». Тобто дехто приходить, аби залишитися, а дехто приходить, аби потім піти.

− Чи буває в тебе таке, що муза кудись дівається?

− Муза – вона є завжди, але іноді – для інших речей. Вона присутня в житті постійно.

− Напевно, твій секрет успішності полягає в тому, що ти фокусуєшся на своїх бажаннях і йдеш до поставленої мети?

− Усе геть інакше. Те, що ви описали, це звичайний егоцентризм – таке не працює в сучасному світі. Для того, щоб досягати успіху, треба ділитися з іншими тим, чого в тебе вдосталь. Це не означає, звісно, що варто віддавати все, навіть останню сорочку. Проте якщо комусь треба те, що тобі не потрібно на даний момент, то чому б не використати річ за її призначенням? Я вважаю, що мій секрет у тому, що я підтримую своє середовище існування. Тобто коли я змінююсь і стаю кращою, розумнішою, я починаю підтягувати на свій рівень близьких, що допомагає нам бути разом і підтримувати один одного

− Твої друзі та близькі впливають на тебе і твою творчість?

− Звичайно, в мене є багато прикладів, коли вірші або тексти з’являлися завдяки певним подіям або друзям. У мене є вірш, який називається «Monkey». Він написаний російською мовою. І там є слово «обезьяна» – мій друг використовує його, коли говорить про мене, і цим він мене надихнув. Бо це таке собі збірне поняття жінок – енергійних, веселих, які роблять те, що хочуть, говорять те, що думають. А нещодавно написала коротку прозу, яка теж була в голові вже давно, але в моєму житті з’явилася нова людина, і своїми певними звичками нагадала мені про ті думки. Буквально за півгодини з’явився новий твір.

− На твою думку, в чому полягає основне завдання творчих людей?

− Це дуже глобальне запитання. У кожного своя мета. Хтось хоче стати знаменитим, хтось хоче спрямувати інших, а хтось – надихати. Особисто для мене важливе натхнення, щоб люди підходили з любов’ю до того, що відбувається в їхньому житті. Але я б не сказала, що це мета. Бо коли творча людина має мету, то вона стає схожою на підприємця.

− Що б ти порадила поетам-початківцям?

− Важко давати поради обмеженому колу осіб. Можу сказати лише те, що навіть коли людина не має таланту, вона може своєю плідною працею досягти величезних результатів! Головне – вірити у свої сили і знаходити тих, хто буде мислити так само, як мислиш ти, хто буде підтримувати тебе... Звичайно, зі свого власного досвіду можу сказати, що тих, хто заважатиме, буде більше. Але головне – не звертати увагу на те, що інші думають про тебе, і бути для себе найбільшим критиком. Також важливо не зупинятися, а пробувати ще і ще, знаходити нові способи, нові варіанти вирішення питань, які постають. Також мені дуже подобається фраза, яку я нещодавно собі вигадала: «Ти зроби все і все». Вона дещо безвихідна, але якраз для тих, хто хоче припинити свій шлях до чогось. На шляху до своєї мети потрібно йти, треба любити не мету, а насолоджуватися самим процесом.




Далі...


Далі...


Далі...