Не зупиняйся посеред переправи  

Кажуть, що почати це вже половина справи. А втім, що робити, коли не можеш рухатися далі?

Якось ми уже роздумували над стратегіями боротьби з лінощами. Сподіваюся, ті нескладні прийоми стали тобі в нагоді. Тепер же ми замислилися: як доводити до логічного кінця те, що вже розпочато? Погодься, буває так, що сміливості та мотивації вистачає, щоби взятися до роботи чи навчання, одначе поступово весь запал кудись зникає. Як діяти в такому разі? Як заохотити себе?

Найпростіший спосіб зберегти енергію – поділити завдання на невеликі частини. Колись я щоразу засмучувалась від згадки про прибирання цілісінького дому, вивчення сорока сторінок із тестами зі слов’янської літератури та публіцистики... Ти вже уявляєш, як я виглядала, коли кілька місяців тому сідала за написання тридцятисторінкової курсової роботи (так-так, знаю, це тільки «квіточки» порівняно з бакалаврською)?

Не так страшно стає, коли вдається розділити роботу на менші частини. Тобто сідати не за написання курсової роботи, а за написання десятисторінкового розділу. І не розв’язувати тести до екзамену з мови, а виконувати по п’ятдесят завдань за n-ий проміжок часу. Здається, виправлені варіанти навіть звучать заспокійливо.

Похвала – крута річ, згоден (-на)? Та й потрібна. Позаяк приємні слова надихають багатьох із нас. Гадаю, корисним є вміння як адекватно сприймати похвалу, так і самому хвалити себе.

Зізнаюся, я людина вкрай самокритична. Це часто вилазить мені боком: я не можу братися до роботи без страху, що щось зроблю неправильно, що хтось вміє краще. Ясна річ, про те, щоб завершити справи – годі й говорити. Проте я забуваю про одну важливу дрібницю: у минулому перемоги вже були. У мене вже виходило це! Чому має не вийти цього разу?! Ігнорування змушує нас забувати, що ми можемо, вміємо та знаємо.

У часи невдач, тривоги та зневіри (даруй, якщо звучить надто пафосно) важливо мати плече, на яке можна спертися, правда? Круто бути самому (-ій) собі начальником. Однак прохання про допомогу і згода її прийняти зовсім не означають, що ми некомпетентні або невмілі. Немає нічого страшного в тому, щоб попросити викладача допомогти скласти план майбутньої курсової, а товариша – розділити навпіл завдання до екзамену.

Рідко минається без труднощів. Нас можуть збити з пантелику чи то неочікуваний (і бозна-звідки взятий) десяток питань при підготовці до модулю, чи то нестача ресурсів під час написання реферату. Або працівники університету, які ні сном ні духом не відають, на який рахунок перераховувати кошти за навчання. Або відмова в стажуванні. Стільки ситуацій, що «вибивають» з колії! Не біда. Просто треба знайти спосіб заспокоюватися. Щось твоє, щось просте або незвичне – це не важливо.  Зможемо взяти себе в руки – зможемо й довести справу до кінця.

Не бійся починати. А як не стане сил завершити, то глибоко вдихни,  згадай про минулі успіхи, пошукай підтримки, сміливо розділи задачу на частини і подумай, з якого боку до неї підступитися. Щасти!




Далі...


Далі...


Далі...