Насправді, нічого нового з цієї статті ви не дізнаєтеся, але якщо все-таки витратите пару хвилин на неї, то можете спіймати себе на думці: «Ти ба’, зі мною теж таке траплялось».

«Як же, чорт забирай, мені прокинутись, коли я ось лягаю лише зараз, а маю йти на пари, чи-то на роботу о шостій годині?» — часто запитуємо ми себе зранку, дивлячись на годинник, стрілки якого показують без п’яти п’ять. Скажу відверто: не знаю! Можете перекрутитись та впасти на холодну підлогу (особливо, якщо ви зараз живете у гуртожитку, і вам випала честь спатоньки на другому поверсі двоповерхового ліжечка). Можете просити сусіда, мамцю, бабцю, куму, свата, подругу, дівчину чи-то навіть Сірка з вулиці, щоб будили вас о такій-то годині. Можете взагалі не лягати, але не дивуйтесь, що десь на третю добу, стоячи так в годину пік у маршрутці, ви впадете в летаргічний сон, а оскільки це година пік, повторюю, то людей буде багато, і тому всі зрозуміють не одразу, що вас «вирубило», а просто подумають, що якась чергова «бордуляка» звалилась на спину і не хоче триматись за поручень. І лише коли на кінцевій зупинці люди почнуть випадати по двоє-троє на двері, і в салоні стане рідшати, ваше стомлене, обм’якле тільце все-таки піддасться силі тяжіння та зустрінеться з підлогою жовтенького «Богдана». І щоб зробити перебування на цій планеті більш простішим та зручнішим — лягайте, діти, раніше спати.

Та куди там! Хіба було б нам життя в задоволення, якби ми все робили, як кажуть з дитинства батьки, чи-то як у правилах дорожнього руху від видавництва «Харків»? Еге ж бо! Тому стежте за собою! Деякі з моїх друзів (навіть більшість) кажуть, що їм подобається поніжитися в ліжечку після того, як продзвенів будильник, думаючи про плани на день. І не факт, що думка ця переростає в солоденький, медовий, мов із сот, сон. Дехто, вже здобувши досвід на таких от планах на день, ставить собі два будильника (чи три, п’ять і вісім). Дехто так смачно спить, що навіть коли вже вдесяте звучить ця клята Адель зі своїм «Скайфолом», все ще продовжують пускати слину на подушку і лише подригувати ніжкою під ритм. Звичайно, є й такі, що б’ють себе в груди і сорочку рвуть, доводячи, що вони не такі, мовляв, а прокидаються з першим промінням сонця (чомусь про зиму, коли сонце встає десь о восьмій ранку вони мовчать), вистрибують з ліжечка, біжать на вулицю та роблять зарядку і бігають двадцять кіл на шкільному стадіоні, а потім приймають холодний душ, та, випивши апельсиновий фреш із грінками, йдуть на роботу повні сил та ентузіазму. Ой, не брешіть, їй-бо’! Бо все це відверта брехня.

Ні, можливо, воно десь існує, але мені таке не траплялось. Лише байки з дитинства чув, що от «дід Андрій, кожного ранку бігає та відро холодної води на себе у дворі виливає — спортсмен!». Але ніколи того «діда Андрія» я не бачив. І все частіше я схиляюся до думки, що дід Андрій, як і Бабай чи Карлсон — лише такий собі плід уяви наших батьків. Ну і куди ж без романтики та пафосу?

Дехто може розповідати й байки про те, як вони собі солодко сплять на шовкових простирадлах у себе в ліжечку, а смуглява боніта чи тайські близнята Сада і Нарі будять його цьомками зранку і на таці приносять готовий, збагачений протеїнами, сніданок. Що ж, як би мені того не хотілося б, але в більшості випадків це все брехня!

Будьмо реалістами! Більшість з нас так втомлюється на роботах, що живе п’ять днів на тиждень лише з однією думкою: «Коли ж вже настане субота?» Більшість з нас, якими б стомленими не були, але ж зайти до Контакту і перевірити, хто полайкав мою нову аву — то ж святе! І так ця перевірка затягується на годину, дві… Потім посилання на Ютуб, а ще перевірю Фейсбук та хто мені на пошту написав, а тут ще знайома з Чехії пише у Скайп...

«І чого я не виспалась?» — каже Софійка, потираючи оченятка своєю тендітною рученькою, сидячи на лекції з методики. Бо не треба було в Інтернет заходити, нещастя ти! Звичайно, є і такі моменти, коли справді треба затриматись на цій добі трохи довше і замість 24 годин на добу, ви робите собі екстра години за рахунок наступної доби. Наприклад, курсова чи ще гірше — диплом! І не кажіть, що ви його почали писати з першого ж дня. Кажу по собі — почав писати десь за два тижні до передзахисту. І всі ці два тижні я забув про таке слово як сон. Лише дрімання у маршрутці чи «ой, вибачте не буду більше хропіти» в бібліотеці (так, я справді сам писав диплом, а не купував готову роботу, як зараз це прийнято, — вирішив піти проти системи).

Думаю, справжнім студентам це відомо та властиво. А бувають такі моменти, коли ти чуєш крізь сон той клятий будильник, але голова у тебе так болить, а живіт так крутить, і на «бе» так тягне, що ти проклинаєш вже того Вітька з його днем народженням, той «пальоний» коньяк та ті чіпси з пивом зверху, а ще клуб, текілу, танці, Марину, Оксану, Вітю з «Джеком»... Нікого не хочеш бачити, чути, відчувати зранку, і лише одна мрія в тебе зараз, і ця мрія про «Боржомі»...

А якщо ви хотіли поради чи ще щось з цього приводу — звиняйте, не малі, самі здогадаєтесь, як правильно, а як ні. Можете й надалі казати щось типу «мєня спасаєт толька кофє і сігарєта па утрам». Але десь там, всередині, десь глибоко-глибоко, де живе ваш власний, маленький Йода, ви прекрасно розумієте, що не існує ліпшої поради, аніж порада самому собі йти вчасно спати. Тож, йди до ліжка!

P.S. До речі, писав я цю статтю також пізно вночі. А враховуючи, що мені завтра зранку на роботу, я знову буду собі казати: «І чого я не ліг раніше?» Кляте дежавю!




Далі...


Далі...


Далі...