Христина ОХІТВА: «Сучасний студент – це сучасна Україна»

Виконуючи свою просвітницьку місію, журнал «Я, студент» вирішив познайомити своїх читачів із таким напрямом у музиці, як етно-рок. Однією з найяскравіших вітчизняних виконавиць, яка працює в цьому жанрі, є Христина Охітва – заслужена артистка естрадного мистецтва України, провідна солістка ансамблю пісні і танцю Збройних сил України.

––
Христино, як ви дізналися про наш журнал та чому вас зацікавила можливість потрапити на його сторінки?
––
Нещодавно я виступала в Палаці «Україна» на великому концерті до Дня Покрови. І саме там познайомилася із чарівним фотографом, яка співпрацює з журналом «Я, студент», Ярославою Громовою. Вона розповіла про ваш журнал, і мені стало цікаво. Мій репертуар охоплює
смаки молодих людей, яким подобається музичний напрямок етно-рок, а також старше покоління.
––
З чого розпочалася ваша творча стежка – напевно, в сім’ї були музиканти?
––
Саме музикантів у нас не було, але в нашому родинному колі співають усі. Сім’я в нас дуже велика: у моєї мами шість рідних сестер і сьомий – брат. Я завжди жартувала, що якщо всю родину запросити на мій сольний концерт, то це буде третина зали (сміється). Я родом із Чернівців, і мій репертуар пов’язаний з тематикою гір, полонин. Моїм особливим інтересом є відтворення давніх українських пісень. Українська культура закладена в мені змалку.
––
Тобто сумнівів щодо вибору майбутньої професії у вас не було?
––
Мені завжди подобалося влаштовувати якісь концерти, акції, я брала участь у багатьох конкурсах і фестивалях – і завжди успішно! У моєму арсеналі близько ста дипломів у галузі музики. Я об’їздила майже всю Україну і багато виступала за кордоном. Навчалася я в Київському національному університеті культури і мистецтв на спеціальності «Музичне мистецтво, естрадний вокал».
––
Що цікавого пригадується з років навчання?
––
Треба сказати, що спеціальність, на якій я навчалася, передбачала велику кількість «зірок» – кожен хотів стати артистом. Я завжди трохи вирізнялася на їхньому фоні: не цікавилася сучасними трендами, мене більше хвилювала національна культура, українська пісня. Натомість майже всі мої одногрупники були іншими. Вони часто називали мене «Карпати», це було для них щось таке чудернацьке. Однак коли вони побачили мене по телевізору, то зрозуміли, що «Карпати» – це може бути круто!
––
Наскільки швидко вам вдалося досягти успіху після того, як ви стали студенткою?
––
Уже на другому курсі я потрапила до ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Зазвичай до ансамблю дуже складно потрапити – там вишиковуються довжелезні черги охочих. Але в моєму випадку це, напевно, була доля. Я пройшла прослуховування – і все склалося! Цього року виповнюється вже десять років, як я працюю солісткою в ансамблі.
––
Наскільки я знаю, скоро у вас вийде дебютний альбом «Лісова любов» – розкажіть про нього.
––
На ідею альбому мене надихнув телепроект ФОЛК-MUSIK на Першому національному каналі, в якому я є постійною учасницею та гостею. Жанр диску – етно-рок. В альбомі «Лісова любов» налічується 10 пісень та бонус-трек. Усі вони обиралися дуже ретельно, тому що кожна пісня є для мене надзвичайно близькою, зі своєю історією. Із тридцяти композицій треба було вибрати десять. Ми із Заслуженим діячем мистецтв України,
професором музики, композитором та аранжувальником Юрієм Дерським спробували придумати стиль, якого ще не було, знайти нове звучання. В аранжуванні ми поєднали різні технічні моменти, віднайшли нові звуки. В альбомі будуть представлені як давні українські пісні в сучасній обробці, так і авторські композиції. Юрій Дерський є автором музики, усіх аранжувань, і продюсером музичного проекту в цілому. Я думаю, що цим проектом ми зможемо здивувати не лише вітчизняний шоу-бізнес.
––
Як ви ставитеся до сучасних пісень, типу «Стиль собачки» Насті Камєнских і Потапа?
––
Я співачка, я знаходжуся в одній обоймі з різними співаками, які виходять на сцену. Давати оцінку чиєїсь творчості дуже важко. Це наче сказати, що художник правильно чи неправильно намалював картину. У бізнесі діє один закон: попит породжує пропозицію. Якщо за ці пісні платять, якщо ці пісні збирають стадіони, то таким є рівень культури того, хто за це платить. Тому, говорячи про пісні Потапа і Насті, треба, скоріше, давати оцінку рівня культури покупця, а не виконавця. Іншими словами, вони пишуть те, що продається. За законами бізнесу вони все роблять правильно.
––
Але ви у своїх піснях намагаєтеся донести до слухача певну думку, певний смисл, чи не так?
––
Абсолютно. Я буду продовжувати робити те, що мені подобається. А подобається мені творити, дарувати радість і позитивні емоції глядачам. Люди мене відчувають, розуміють мої пісні. Для мене найголовніше – це реакція публіки. Коли глядачі кричать «Браво» і після виступу підходять та дякують, кажуть, що їм сподобалося – це найвища нагорода для артиста.
––
Чи змінилося на хвилі патріотизму ставлення людей до української пісні?
––
Зараз стало модним усе українське, в тому числі й пісня. Але патріотизм має проявлятися кожен день, а не лише на День незалежності чи інші свята. Вдягнути вишиванку – це ще не означає бути патріотом. Зараз багато людей роблять із себе патріотів, не будучи ними. Утім, люди, які по-справжньому цінують українську пісню, цінували її завжди. На моє глибоке переконання, молоде покоління має слухати більше української музики.
––
Хто такий сучасний студент у вашому розумінні?
––
Сучасний студент – це сучасна Україна. Приємно, що зараз багато молодих людей думають про майбутнє нашої країни та про своє місце в ньому. Для мене сьогоднішні студенти – це взірець. Вони завжди дуже яскраво себе проявляють, і це добре. Старше покоління може брати приклад із сучасної молоді. Я б хотіла побажати їм завжди бути самими собою. Не треба ні під кого прогинатися. Якщо людина є індивідуальністю, то в неї обов’язково все вийде!




Далі...


Далі...


Далі...