За студентів-контрактників замовте слово

Кілька років назад за навчання моєї подруги в найрейтинговішому державному університеті країни її батьки (не бізнесмени, не політики, а звичайні середньостатистичні українці) віддали понад 65 тисяч гривень. Нині ж можна лише уявити, який серйозний тягар ліг на плечі батьків нинішніх студентів, адже ціни за контрактне навчання в деяких державних українських вишах зросли до шалених показників, а платоспроможність населення залишилася майже на тому ж рівні. До прикладу, за рік навчання на її спеціальності тепер доведеться викласти не 16 000 гривень, а 38 000 гривень, або ж 152 000 гривень лише за бакалаврат. За цю суму можна було б «придбати» половину хоч маленької, але квартири у столичній новобудові… 

Бюджетники «наліво», контрактники «направо»

Протягом довгих років проблеми студентів-контрактників в Україні ретельно замовчувалися. Мовляв: «Дорого навчатися за контрактом? Усе у твоїх руках: добре навчайся, вступай на бюджет, отримуй стипендію і здобувай освіту безкоштовно». Але на практиці виходило якось інакше: комусь не вистачало всього кількох балів до «бюджету», а в когось на обраній спеціальності було мало бюджетних місць. І тоді студенти, які обирали контрактну форму навчання в державному ВНЗ, нерідко відчували на собі морально-психологічний тиск, залишаючись у своєму виші такими собі «другосортними». Хоча й те, що студент потрапив на контракт, зовсім не означало, що він був дурнішим чи менш здібним, ніж студент-бюджетник – як до вступу, так і протягом самого навчання в університеті. Проте навіть при більш-менш рівних показниках навчання одна частина студентів у кінці місяця радісно йшла знімати стипендіальні гроші з карточки, а друга частина ще й мусила тягнути гроші з гаманців батьків.

Реалії української освіти

За даними дослідження «Вища освіта України: стан та проблеми» (за редакцією Жиляєва І.Б., Ковтунця В.В., Сьомкіна М.В.) з 1995 року в діяльність державних ВНЗ почали широко запроваджуватися ринкові відносини: стрімко зменшувалася питома вага студентів, які навчалися за рахунок бюджетних коштів, і так само стрімко збільшувалася питома вага студентів, які навчалися за рахунок коштів фізичних осіб. Зараз практично кожен другий студент в Україні навчається за власні кошти і не отримує стипендію.

У той же час нинішня система нарахування стипендій уже давно потребує перегляду, з чим погоджуються і в урядових колах. Так студентів пропонувалося розділити на дві категорії: ті, які не зможуть вижити без допомоги держави, і ті, хто відноситься до категорій сімей із середнім достатком або вище. Друга категорія студентів стипендії особливо не потребує, а отже, бюджет країни міг би заощадити чимало коштів. Але такий крок поки що не знайшов належної підтримки в суспільстві.

Натомість новий Закон України «Про вищу освіту» встановив, що розмір мінімальної стипендії повинен бути не нижчим від рівня прожиткового мінімуму в Україні (зараз це близько 1400 гривень). Наразі студенти, які навчаються на бюджетній формі навчання, отримують в середньому близько 930 гривень на місяць і мають всі шанси для збільшення цієї суми. І це при тому, що половина українських студентів узагалі стипендії не отримує. У той же час навчання для студентів-контрактників зростає на тисячі гривень. Але про це, звісно, ніхто не говорить, аж доки… аж доки не виникає студентський протест, як це сталося на юридичному факультеті Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

Дорого бути юристом

– У березні 2016 року нам стало відомо про можливість підвищення плати за навчання, яке було запропоноване бухгалтерією Чернівецького національного університету. Щоб ви розуміли, плата за навчання юриста на даний момент становить 12 000 гривень, а хочуть підняти до 17 тисяч, – розповідає журналу «Я СТУДЕНТ» Андрій Губченко, який навчається на юридичному факультеті ЧНУ. – На наше прохання обґрунтувати це рішення ректор зазначив, що розрахунок вартості навчання в університеті є економічно обґрунтованим та відповідає принципам доброчесності.

Та чи може бути доброчесним забирати у студентів останню копійку? Вони так не вважають. На думку студентів-юристів ЧНУ, в адміністрації університету існує стереотип, що на юридичному факультеті вчаться багаті студенти, хоча це далеко не так, і таке суттєве підвищення оплати за контрактне навчання одразу на 5 000 гривень може стати для них серйозним ударом. Тоді як для університету – непоганим прибутком. Адже на денному відділенні правничого факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича навчається близько тисячі студентів, і 90% із них складають саме студенти-контрактники. Більше того, студенти разом із Чернівецькою регіональною філією Студентського антикорупційного агентства, яке було створене весною 2016 року, провели розслідування щодо розрахунку вартості навчання на юридичному факультеті ЧНУ і виявили, що саме цей факультет в їхньому університеті є найбільш прибутковим.

– У даному випадку спостерігається дискримінація за ознакою професії, – коментує цю ситуацію голова Чернівецького регіонального відділення Студентського антикорупційного агентства Христина Воробей. – Аналізуючи розрахунок вартості навчання, можна дійти висновку, що собівартість навчання не відповідає платі за неї. Адже для навчання студентів-юристів не потрібне додаткове устаткування, прилади чи хімічні реактиви, проте плата за навчання є однією з найвищих, порівнюючи з іншими факультетами ЧНУ. У той же час поточні видатки за статтею «Витрати на придбання предметів, матеріалів, оплату послуг та інші поточні видатки» різняться на різних факультетах та інститутах у десятки й навіть більше разів у нинішньому навчальному році, проте вартість навчання на всіх напрямах порахована однаково – 1059,76 грн., – зазначила Христина Воробей.

То навіщо ж знадобилося підвищувати оплату за навчання студентам-юристам? (а до слова, ціна за контрактне навчання у 2016/2017 рр. у столичному КНУ ім. Тараса Шевченка для вступників на юридичний факультет також зросла і є однією з найвищих в Україні – 44 000 гривень за один рік!) Хто захистить права контрактників?

Голова Студентського антикорупційного агентства Микита Андрєєв теж каже, що питання вартості навчання в українській освіті завжди було проблемним:

– Вартість навчання має бути обґрунтованою і формуватися прозоро. Більше того, вона не повинна змінюватися протягом часу навчання студента, – зазначає Микита. – Існування мораторію на підняття вартості навчання протягом семестру – це принципова позиція студентських організацій. Інша справа, що в нашій країні поширений правовий нігілізм, і є особи, які не вважають за потрібне виконувати закони.

Також Микита Андрєєв зауважує, що такі студентські організації як Студентське антикорупційне агентство та Українська асоціація студентського самоврядування готові захищати права студентів незалежно від форми навчання чи джерел фінансування. 

Навчання повинне стати безкоштовним або…

У статті 4 Закону України «Про вищу освіту» сказано: «Усі особи, які здобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах, мають рівні права та обов'язки». Але чи не суперечить це співіснуванню в державних вишах одразу і бюджетної, і контрактної форми навчання? Тобто один студент платить, інший – ні, один студент отримує стипендію, інший – знову ж, ні. Рівності на практиці не виходить. Натомість отримуємо поділ студентів на кілька категорій («сортів»):

1. Ті, які навчаються на бюджеті та отримують стипендію.

2. Ті, які навчаються на бюджеті, але не отримують стипендію.

3. Ті, які навчаються на контрактній формі та платять за навчання.

Таким чином, виходить, що студенти-контрактники, окрім своєї освіти, оплачують ще й навчання студентів-бюджетників. І як вони при цьому повинні почуватися? То чи не було б правильно зробити в державних бюджетних університетах лише безкоштовне навчання і відмовитися від набору студентів за контрактом? Або, в іншому випадку, відмовитися від статусу бюджетної установи та платити державі податок на дохід?

– Пропорція бюджетних і контрактних місць, яка існує, є близькою до оптимальної, хоча сама структура і розподіл потребують удосконалення, – розмірковує Микита Андрєєв, але зауважує: – На бюджеті мають навчатися найталановитіші студенти й ті, хто просто не може оплатити навчання в силу певних соціальних причин.

Питання розподілу бюджету та контракту в державних університетах є неоднозначним, і студент ЧНУ ім. Ю. Федьковича Андрій Губченко закликає студентство активно захищати свої права: «Проблеми з оплатою за навчання існують у багатьох університетах, і тут студентам найголовніше не боятися висловити свою думку з цього приводу, адже університет не зможе існувати без студентів, як і студентів не буде без університету. Потрібно змінювати не законодавство, а спосіб мислення керівників університету».

А цей спосіб мислення, як не дивно, базується на чинних нормативних документах. Міністерство освіти і науки України ще за часів міністра Табачника видало чинний і дотепер Наказ «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами», узгодивши його з Міністерством економіки та Міністерством фінансів і погодивши в Мін’юсті. Тут містяться норми, фактично несумісні зі статусом бюджетних установ. Ось що про це пишуть представники Чернівецького регіонального відділення Студентського антикорупційного агентства у своєму розслідуванні: «Пункт 2.1 «Встановлення вартості платних освітніх послуг» вищезазначеного Порядку передбачає, що: «Встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з її наданням. Калькуляційною одиницею  при  цьому  є   вартість   отримання відповідної  платної  освітньої  послуги однією фізичною особою за весь період її надання у повному обсязі», тобто собівартість підготовки відповідного фахівця. Водночас пункт 2.1 вищезазначеного Порядку містить наступний абзац 4: «Відповідно до цього Порядку навчальний заклад може диференціювати розмір плати за надання платної освітньої послуги, виходячи з ліцензованого обсягу, співвідношення попиту та пропозиції за конкретними напрямами (спеціальностями) навчання на державному (регіональному) ринку освітніх послуг», який передбачає не загальне правило, а виняток із нього.

Саме цим пунктом-винятком вищезазначеного Порядку, а не його загальним правилом, наведеним вище, керувалося керівництво й Чернівецького університету, й інших вишів, зумовлюючи цим самим нерівність прав і обов’язків студентів різних спеціальностей.

Студенти Чернівецького університету запротестували проти підвищення ціни за навчання і поки що невідомо, чи піде керівництво їм на поступки. Адже чинним Законом України «Про вищу освіту» (ст. 73) встановлено, що «вищий навчальний заклад має право змінювати плату за навчання в порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік».

Але ж це лише вершина айсберга. Студенти не поставили під сумнів, чи повинні вони взагалі щось комусь платити в державному бюджетному виші? Державні ВНЗ хочуть бути і бюджетними, і отримувати гроші з контрактників. І, напевно, така «оксюморонна» система фінансування видається логічною в економічній моделі лише нашої країни.

Американський приклад

Натомість інші країни почали кардинально переглядати підхід до системи освіти. До прикладу, минулого року Німеччина взагалі скасувала плату за навчання, вирішивши, що сума $1300 на рік відбиває в німців бажання вступати до коледжу. Наступного року те ж саме зробить Чилі.

У листопаді цього року США отримає нового президента країни, і в передвиборних промовах кандидатів пункти, які стосуються освіти, звучать дуже гостро. Зокрема Хіларі Клінтон та Берні Сандерс, який уже вийшов із передвиборної гонки на користь Клінтон, проголосили, що боротимуться за те, щоб кожен американець, який старанно навчався у школі, міг вступити до коледжу, незалежно від того, скільки грошей мають його батьки, при цьому не потрапляючи в глибокі борги. Журнал «Я СТУДЕНТ» спробував переінакшити передвиборну програму Сандерса-Клінтон стовно майбутнього американської освіти на український лад. 

Пять можливих кроків до соціальної справедливості у фінансуванні професійної вищої освіти

(за версією журналу «Я СТУДЕНТ»):

1. Зробити безкоштовним навчання в державних університетах, які є бюджетними установами.

2. Контрактне навчання залишити в державних університетах, які є отримувачами бюджетних коштів, та у приватних вишах.

3. Запровадити поняття студентського кредиту зі зниженою процентною ставкою (перейняти успішний досвід Великої Британії).

4. Розробити офіційну програму «Навчання-Робота», коли студент міг би працювати під час навчання, щоб мати змогу його оплатити.

5. Студенти з низьким рівнем доходу повинні отримувати фінансову стипендіальну допомогу, яка буде покликана покривати їхні витрати на харчування та проживання.

Так, для нашої освіти такі кроки будуть радикальними і породять багато нових проблем – наприклад, питання про те, як потім відпрацьовувати безкоштовне навчання? (за аналогією з відпрацюванням бюджету, яке донедавна існувало в нашій системі вищої освіти). Однак зрозуміло одне: сучасна модель фінансування вищої освіти потребує іншого погляду. Адже, як доречно підкреслили автори цитованого раніше дослідження «Вища освіта України: стан та проблеми», «брак належного державно-громадського контролю за цільовим використанням коштів ВНЗ призводить до зниження довіри до вищої школи».




Далі...


Далі...


Далі...